Помор’є вчора і сьогодні

Експозиція Млина замкового зазвичай розпочинається з виставок, які розташовані в нижньому ярусі будівлі, де репрезентована культура народа, що мешкав на Помор’ї до 1945 року. Відзначені слідами часу старовинні меблі сільських хат, релігійні картини, домашнє господарче обладнання, документи, старі фотографії – це тількі деякі об’єкти, які розповідають про минуле. Багато інформації можна знайти на мапі слупського повіту 30-х років ХХ століття авторства Рудольфа Хардова, вчителя і краєзнавця.

До поморських культурних груп, які істотно заявили про себе в регіоні, належать західний клан кашубів, так званих словінців, а також мешканці Ямна і Лабуша, крайнякі злотовські, з місцевості Білобокі, з околиць Треб’ятова та Пижиц. Дві останні групи репрезентовані в експозиції національними строями, що реконструйовані на основі історичних переказів.

Чоловік та жінка ямненської культури репрезентовані в строях шлюбних — весільна корона дівчини виконана з латуні і прикрашена садовими квітами і фруктами. Тло позаду групи асоціюється з світлицею ямненської хати, де репрезентовано ряд експонатів: велична шафа 1915 року, розфарбована колонна 1755 року, ліжко з балдахіном, стіл, що розкладається, керамічні какхлі, глиняні світильники для освітлення приміщень, табуретки і крісло з храктерним декором. Ямненські крісла виконували функцію не тільки ужиткову і декораційну. Вони відігравали важливу роль в народному весільному обряді — на них сиділи молодята. Звідти, вірогідно, походить звичай писати на спинках тих меблів роки (можливо шлюбу), прізвище нареченої. Крісло, що знаходиться на виставці, датується 1819 роком.

Первісна народність словянська (кашубська) пережила багатовікову колонізацію, на неї нашаровувалися різні хвилі переселенців і культурні впливи народів Балтійського моря. На терені слупського регіону з автохтонних мешканців залишилися тільки рештки кашубської народності в околиці Битова, а також Кашуби (словінці) в околицях озер Гардно і Лебско.

Виживання останніх — це особливе явище, тому що ареал їх розселення знаходився від середньовіччя поза кордоном Польського Королівства. Зокрема відомий такий факт, що на цьому ізольованому терені до 1886 року відправлялася служба Божа польською мовою. До нашого часу народність словінська проіснувала в локальному вигляді села в Клюках з характерним для цієї етнічної групи будівництвом і засобами матеріальної культури.

Словінці — це рибарі, тому в експозиції репрезентоване обладнання для вилову риби, що зберіглося, в тому числі дубовий човен. Завдяки дендрологічним дослідженням, які проводилися в 2000 році, виявилося, що це найстарший об’єкт в цьому роді в зібранні Музею, який походить з ХV століття і був видовбаний з двохстолітнього дуба.

Пара словінців репрезентована на фоні сільської кухні. Їх оточують предмети побуту: кашубські шафи для посуду, стіл, табуретки, розмальовані скрині, лавки, прилади для збиття масла, кошики та інше обладнання господарче, яке характеризує цю етнічну групу.

В експозиції звертає на себе увагу ткацький станок ХІХ століття, на якому, в залежності від ниток — можна було ткати льняні або вовняні речі, різноманітні ганчірки і покривала. Біля станка знаходяться необхідні інструменти для виробництва ниток, а також оригінальні ХІХ-ХХ століття друкарські блоки, які служать для оздоблення тканин. Їх різноманітні візерунки з рослинними і геометричними мотивами дозволяють створити неповторний декор.

Повсякденне життя відображують інструменти господарські: дерев’яна пруткова борона ХІХ століття, плуг, ціпи, граблі, лопати, які розміщені на візку.

Виставку доповнюють світлини давнього поморського села, а також чергу річних родинних звичаїв місцевих народностей.

В експозиції репрезентовано культуру переселенців, що прибули на Помор’є після 1945 року.

В повоєнну добу на землях сучасної західної Польщі відбувся незнаний ще в історії нової Європи процес масового переселення народів. Переселенці прибували на захід різними шляхами, несучи з собою власний спадок культури.

“На Захід їхали ті, кто повинен був шукати нового місця на землі, бо старе залишилося поза кордонами Польщі, або ті, які перебували під іншими прізвищами з новими біографіями. Були також і ті, кто сподівався компенсувати собі втрати війни, з якої вони вишли позбавленими всього. Вони насправді повірили в свою місію господарчого освоєння цих земель, а також були і ті, які трактовали західні землі як джерело скарбів. Для деяких був то “початок кінця”, повязаний з необхідністю залишити свою батьківщину.” (“Помор’є — тяжка вітчизна?”, ред. А. Саксон, Познань, 1995).

Варто звернути увагу на розміщений в експозиції заклик Центрального Комітету по справах переселенців 1945 року — пропаганда до заселення Помор’я.

Численну групу переселенців становили мешканці прикордонних територій. На виставці репрезентовано одяг, тканини, обладнання українців, зокрема лемків, які належали до прикордонних народностей, і яких з теренів південно-східної Польщі виселяли в рамках “Операції Вісла”, що тривала від 4 травня до 31 липня 1947 року. За невеликий час залишити свої домівки назвжди були змушені близько 137 000 осіб. В цей частині експозиції варто звернути увагу на характерні мотиви вишивок. На сорочках, подушках домінує вишивка хрестом, яка захоплює майстерністю виконання.

Про історію наступної групи переселенців — вихідців з регіону Вільнюса — дізнаємося з оригінальних документів: свідоцтв, метрик хрещення, шлюбу, евакуаційних карт, актів про надання землі, родинних фотографій, а також з таких пам’яток як шкільні записи 1925-1932 років, молитвенники 20-х років ХХ століття, портсигари, шкатулки, які закуплені на “Казюках”, весільний сервіз для кави, кришталевий графин зі склянками. Переселенці з Віллі і Немана складали початкову нестабільну громаду, яка жила в переконанні необхідності тимчасового побуту на західних землях. Тільки чергова і остання хвиля переселенців з Радянського Союзу 1955-1956 років позбавила їх надії на повернення до вітчизни. В цілому в 1955-59 роках до Помор’я прибуло близькь 1 міліона 700 000 осіб з Віленщини, Новогрудка, північно-східної частини білостокського воєводства і Полісся.

В післявоєнний період оселилися на Помор’ї також переселенці з центральної Польщі. Їх відзначали регіональні строї, які вони привозили з союою. Найбільш відомий серед представлених строїв на виставці — ловицький стрій, який склався на теренах давнього повіту ловицького і скерневицького. Його головною особливістю було льняне домоткане полотно, пістряві ремінці. Колористика і композиція ременців запаски піддавалася численням перетворенням. На початку ХХ століття замість рослинних барвників були запроваджені фабричні анілінові бавники. В 30-х роках ХХ століття почали домінувати темні кольори, з перевагою холодних тонів, таких як блакитний, зелений, фіалковий, амарант і вишневий. З ременців шили спідниці і штанці, запаскі наплечні, фартухи. Чимось подібний до ловицького був репрезентований в експозиції стрій опочинський і равський.

Достатньо цікавою етнічною групою, яка зберігла свою автентичність, є Курпи. Такім терміном відзначають народність, яка мешкала на теренах Зеленої (курпівської) та Білої Пущі. Назва “Курпи” була надана їм сусідами і походить від звичаю носити взуття, зроблене з липового лубу. В експозиції репрезентовано жіночий стрій курпівський, привезений переселенцями з Білої Пущі. Варто звернути увагу на гарні вишивки льняних сорочок та очіпки, які вишиті білими нитками.

Особливе місце на виставці занімає народна культура Кашубів, репрезентована в окремій частині експозиції, де понижена підлога. Народне мистецтво кашубів відіграє провідну роль у формуванні культурного образу нашого регіону. Одна з рис, яка вірізняє кашубів, це національний одяг, як чоловічий так і жіночий. Найважливішим елементом строю чоловічого є довгий жилет, який одягається поверх сорочки, оздобленої рядом гудзиків. Типовим головним убором є чорний валяний з повсті капелюх. В одязі жінки привертають увагу вишиті золотною ниткою корсети, а також злотоглаві очіпки. Музей має в своєму зібранні найбільшу в Польші колекцію очіпків, які виконані відомою в суспільстві кашубською майстринею Генофою Палубицькою з Битова. Вона використовувала численні золотошвейні взірці, які зберіглися з ХVІІ-ХІХ століть.

На виставці можна оглянути також величні убруси з кашубською вишивкою, виконані майстрами з Вишивального Кола в Члухові, витвори плетені знаного кашубського митця Альберта Шпайсера, скульптура і барельєфи Норберта Глинського, а також картинки на склі Вацлава Пождіка. Варто відзначити також оригінальні табакерки, виконані з бичачого рогу.

В наш час на Помор’ї, як в багатьох регіонах Польщі, стирається різниця культур. Також традицію витісняє сучасна цивілізація. Значно культивувати спадок поколінь, зберегти пам’ять про минуле через вивчення пам’яток історичних і документів — це завдання, яке стоїть перед архіваріусами, істориками, етнографами, інституціями, які для того призначені. Цю роль виконує також Музей Помор’я Центрального в Слупську. Виставка “Помор’є вчора і сьогодні” є своєрідним уроком історії як про тих, хто її створював в перші повоєнні роки, так і про тих, хто створює її сьогодні.